Мовно невимовне питання

Ви бували на Балканах? Здається, половина моїх подорожей пролягала крізь них. Моя перша закордонна поїздка була у нікому ще не відому Чорногорію, яка у вже далекому 2003-му була ще у складі єдиної держави із Сербією. Бідна, маленька, з так собі дорогами, та поганеньким туристичним сервісом. Але величезним потенціалом та щирою душею.

Я була там тричі. Це одна із небагатьох країн, у яку варто вертатися. Я б не хотіла там жити, однак заліковувати душу поїхала б саме туди.

Задовго після 3-го візиту я познайомилась із роботами Еміра Кустуріци. Може, йому видніше, але мої Балкани не такі.

Мої Балкани сповнені поміркованої атмосфери буття, свіжими фруктами та смачною рибою, яку можна самостійно вловити. Я знаю їх сонячними та привітними. І дуже-дуже різними. Від дружньої та безпосередньої як дитина, Чорногорії, та сусідньої до неї холодної та відлюдькуватої, хоча й трохи багатшої Хорватії, до бідної та неосвіченої, однак прекрасної у своєму гармонійному розмаїтті Албанії, та (Північної) Македонії, яка все ще намагається вихваляти славу предків, яка вже давно існує лише в підручниках з історії та величезних монументах - найдорожчому та найчистішому, що там є.

Балкани мають складну історію. Постраждалі від воєн. Мають свої гарячі точки та геополітичні тріщини. Повсякчас опиняються між кількох осередків полум‘я, які обпікають їх з різних боків.

Мають свої національні, етнічні та мовні питання. Й економічні проблеми.

Та мали якось випадок на пляжі в Албанії. Подеяк, там потроху з’являється щось схоже на курорт, готелі та вілли, якими вже давно усіяне узбережжя Адріатики. Одначе, сюди ця хвиля тільки докочується. І то прекрасно, бо ж із туристів тут лише місцеві та кілька груп сміливців зі східної Європи чи найближчого зарубіжжя. І поки дешево, смачно та спокійно. Та намагаючись взяти в оренду на день парасолю та лежаки, вперше за багато років я зіткнулась з мовною перешкодою – місцевий працівник не знав англійської. Писати, що хлопець не володів і будь-якої іншою, якою б я могла з ним хоч якось поспілкуватися - нема сенсу. 

І ось стоїмо ми раннім ранком на безлюдному узбережжі, трохи ще сонні після сніданку, та не можемо навіть ціну в нього дізнатися. Він же закляк на місці, очі опустив та розгляда свої зариті у пісок пальці ніг. Спадає на думку, що не вистачає якоїсь універсальної мови. І саме в цю мить цей албанець раптом починає світитися як сонячний промінчик та дістає з кишені телефон. Він наче прочитав мої думки (не знаю, як він ту мову в моїй голові зрозумів) та відкриває Гугл-перекладач. Від несподіванки я заливаюсь щирим сміхом, а він тим часом набирає те, що хотів сказати, на клавіатурі албанською, а я вже дивлюся англійську версію. Чому я не змінила налаштування на російську чи українську - гадки не маю, не зреагувала. Але кумедно було будь-як. Таким чином ми з’ясували з ним усі питання, й наступні декілька днів нашого відпочинку 3 лежаки діставались нам за ціною 2-х :)

До чого ця історія? А це до «я не панімаю, что ві гаварітє». Хай не верзуть дурниць, у 21-му столітті ж живемо, зрештою. Бо ж при бажанні, можна на будь-якому кінці світу зрозуміти будь-кого. Не залежно від мови, знань чи взагалі уміння говорити та здатності чути.