Сільськогосподарський ринок як окремий вид нетворкінгу


Восени особливо цікаво. Рік врожайний. Прилавки заповнені яблуками, зеленню та овочами.
- Асортимент ковбас тут канєшна ого, - говорить чоловік, проходячи повз один з таких за малим хлопчиною на плечах.
Собачки господарів, які наважилися взяти їх з собою, з тим очевидно згодні та ледве стримують слинку.

Вже маю «своїх продавців». Вони навряд мене пам’ятають, але я шукаю їх щораз. Овочева лавка однієї сімейної пари: він завжди зайнятий, тягає щось, сортує, переносить, а вона - з намальованими чорним бровами - з клієнтами працює. Сьогодні їх не було. Доводиться брати у різних. В такі моменти маю легке відчуття провини, наче трохи зраджую. Але встояти перед тими жовтими та соковитими помідорками та колючими огірками, що хрумтять наче чіпси - нема сил.

У м’ясній лавці україномовна продавчиня переходить на російську. Бо Київ же цей, русифікований, чорт забирай. Повертаю її до української. Дає скуштувати смачний та ніжний індюшиний рулет, що аж тане на язику. Беру весь шматок. Скидає мені 1 грн. Бажаємо одна одній гарного дня.

Яйця продають у кількох точках за різну ціну. Та зазвичай беру у однієї бабусі. У неї трохи дешевше, та то не так важливо. Вона вражає мене своєю здатністю та бажанням працювати. Питає, який мені 10-к - білих чи коричневих. Кажу, що без різниці. Робить асорті та посміхається так, знаєте, тепло, по-бабусиному, собі під ніс на мій коментар про це.

На широкій вулиці, яку перекривають раз на тиждень під ярмарок, завжди комусь не вистачає місця. То в плече штурхнуть, то кряхтять життєлюби, що їм загородили прохід чергою до тітоньки з сирами. Всі в неї «масі» та «заї». Людей до неї, як завжди, найбільше. Іноді по півгодини простояти треба аби улюблених сирів набрати. Та взимку то вже холодно, тому людей меншає. Одна бабуся пропустила свою, поки ходила по решті ринку. Довелось знову стояти. Та вона підготовлена: із сучасною кравчучкою та в дуууже теплому пальто.
Пенсіонерів тут найбільше. Поки стоять, спілкуються між собою. Де які продукти кращі та дешевші, або хто з ким одружився/розлучився/народив дітей, кого поховали минулої суботи... Сільськогосподарські ярмарки як окремий вид нетворкінгу.

Інша бабуся, досить принадного зовнішнього вигляду, дурить продавчиню, що їй не вистачає коштів на сир. Та їй, як завжди, пробачає ті 10 грн. Хоча я краєм ока помічаю її гаманець та наявні там купюри. Спершу мене це внутрішньо обурює. А потім розумію, що можливо то точний розрахунок. Це ж певно не остання точка, в якій вона щось купує. Пенсія в неї, може й непогана, але фінансове планування є. Сумно, але життєво.

Вирізняються з-поміж фермерів, продавці імпортних продуктів: тут тобі й грецьке оливкове масло, й швейцарський шоколад, й італійські макарони, та кава з Австрії.
Один піжон якось минулого року пропонував мені знижку на шоколад і заміж. Шоколад взяла, заміж не погодилась.  Хтось пожартував, що то про пріоритети. А мені то про рекламний хід :)

Цьогоріч ярмарок розширився - окрім продуктів, тут ще й всіляке приладдя для дому з’явилось, текстиль і навіть тепленький одяг. Міське дівчисько, як я, дуже всі ці ринкові штуки не любить. Стояти на картонці та міряти щось - то мій страшний сон. Та мушу визнати, що піжамки класні.

Кожен раз я виходжу зі списком у голові того, що треба купити, й переконую себе не набирати купу продуктів, би не тащити важку сумку додому на 5-й поверх. І кожен раз повертаюсь із в кілька разів більшою кількістю продуктів. Минулого разу ще й з новою піжамкою🙈


Хочеш пізнати людину - сходи з нею на базар (с). Хочеш пізнати країну - сходи на місцевий ринок.

Коментарі

Популярні публікації