Чорнобиль сьогодні. Історії у світлинах.

Занадто під враженнями. Давно так не накривало. Вперше через тему, якою цікавлюся ще зі школи. Документальне кіно, музеї, лекції, історії рідних та очевидців, навіть художній серіал не можуть вразити так сильно.

- Друзі, не забудьте паспорти. Без них вас не пустят у зону відчуження... 

Хтось крутив у віска. 

Хтось лякався та дивувався. 

Хтось просто сказав «обережніше там».

А хтось натхненно вигукнув «ой, а я теж хочу». 

Деміфізувала для себе цю 30 км зону неподалік Києва.

Чорнобиль сьогодні - це місто, в якому досі живе та працює близько 3,5 тисяч людей, мається спільна їдальня та щось типу комунальних квартир. На кухні не можна готувати. Є джерело води та 2 гаїшники на все місто. 

АЕС діє, але вже не так. 5-й та 6-й реактори так і стоять із будівельними кранами не добудовані. Кажуть, у 2060 зможуть демонтувати станцію. А поки будується новий відсік для радіовідходів, які будуть звозитися та перероблятися (не зовсім розумію як, але може бути) туди в тому числі з Європи. Одна з умов спонсорування проєкту будівництва нового саркофагу на 100 років. 

На станції намалювали гарний мурал. Та будівлі оновили. Транспорт для співробітників їздить. 

Той самий лунохід. 

В річці плаває кілька сковорідок риби. Чи-то коропи, чи-то окуні. Які б’ються за печиво. 

Місце, в якому не зрозуміло, чи можна посміхатися. 

Поруч із саркофагом - пам`ятник ліквідаторам. Подяка. В горлі вже стає ком.

Раніше привид Прип`ять - тепер подеяк з натовпами туристів. Ще не занадто, але іноді кортіло простір від людей звільнити. 

Колишні вулички заросли. Проспект Леніна поруч із вулицею Лесі Українки - певно, тільки тут це ще можливо.

Планування дуже схоже на квартири на академістечку в Києві. 

Школу не знайшли, а от мозаїка із зайчиком на стіні дитячого садочку №1 досі збереглася. 

Найбільш гнітюче діє покинутий дитячий садочок, майданчики та так і не запущені офіційно парк розваг і стадіон.

Давно подобаються закинуті будинки та місцини...але тут слово «подобається» якось не доречне

Окрім туристів дещо напружує ще одне - зайве нагнітання. Розкидані подеяк дитячі іграшки, які тут точно не були та мали б давно заіржавіти.

По дорозі до дитячого садочку, наприклад, або ж розламаний та занадто чистий триколісний велосипед на шляху до набережної.

Вікна у квартирах вибиті, шпалери облізлі, фурнітура побита. Хтось ось ванну намагався вкрасти, а вона застрягла. Невдача

Місце, де життя уповільнюється, а час завмирає

Проспект Леніна - певно, один із останніх в країні. Перша думка в Прип’яті: Радянський союз помер і поховано саме тут. Це - його найбільший монумент.

Сумно жартуємо, що оренда дешева, мабуть...

Колишній магазин телевізорів 

Є у світі щось вічне. Музика, наприклад. 

Центральний ринок. Автомати з олією та водою. Взагалі, дуже продумане місто. Таке собі, розумне містечко зразка другої половини 20-го століття. 

Подеяк різкий запах хвої, купа шипшини й мху, дерева, пророслі крізь асфальт та зовсім інше повітря. Легше якесь, свіжіше. І тиша... 

Бродила тим містом з однією думкою у голові. Прип`ять - кладовище радянського союзу. Тут він помер, тут він і похований. Кажуть, що люди живуть доти, доки їх пам’ятають. Чи не так само з країнами? Совок же в голові 

Збережена мозаїка. Ну, тобто, не зруйнована 

Прекрасна в усьому цьому - природа. Вона чудово себе почуває без людини. 

Футбольну команду міста утворили якраз 26-го квітня 1986-го року. Відкрити та оголосити все мали 1-го травня, на свято. Завжди все під формальні свята робимо, замість того аби робити свята з подій... 

Мій улюблений атракціон в усіх парках розваг - автодром.

Та просять нічого не чіпати - тут рівень радіації досить високий (бета-частки, які у пилу). 

На момент 1-го травня, коли по всій країні влаштовували небачену раніше кількість демонстрацій та парадів, Прип`ять вже евакуювали (близько 50 тисяч населення). А на колесі оберту так більше ніхто й не катався.

Фотографувалось якось лише у чорно-білих тонах.

Знову бігають пухнасті собаки, який годують краще, ніж я свого вдома. Кажуть, що лосі, кабани та олені теж повернулися. Та ми не бачили. 

Окрема локація та порція вражень - радіо-дуга. Яку також так і не здали в експлуатацію, тільки тестували. Секретний військовий об’єкт. Прикривались дитячим табором. Була покликана «зазирнути за горизонт» - відстежувати запуски балістичних ракет зі Штатів. Чергова спроба у холодній війні. Шалених розмірів та потужностей споруда. Таких у союзі було 3. Всі - біля атомних станцій. Певно, це було єдино можливе джерело їх живлення, яке б витримало таку напругу та могло «прогодувати» це «безцінне» військове обладнання.

Найепічніше те, що ефективність свою вона так і не продемонструвала: якби одночасно запустили багато ракет, то певно вона б це виявила кілька. А от поодинокі - ні. 

Після аварії відмити дугу змогли. А ось навколишнє містечко Чорнобиль2 - ні. Демонтувати виявилось задорого або занадто ризиковано - могло пошкодити і без того не дуже надійний перший саркофаг.

Тож розсекретили та так і залишили. Масштаби вражають. Абсурдність вливання коштів та людського ресурсу - ще більше. 

Останньою краплею для мене стає музей із фінальною залою з інсталяцією - мертвим і ненародженим дітям - з дитячими іграшками та ліжечками. 

На зворотному шляху проходимо двічі дозиметричну перевірку. Пише - чисто. Дозиметр Прип`ять, знайдений серед домашнього мотлоху (родина педагогів та інженерів, вона така), вдома також показав, що одяг чистий. Та відчуття різні. Радіація може вся й залишилась у зоні відчуження, а ось важке серце та думки точно повезли з собою.

Чи треба, чи не треба їхати у Чорнобиль - справа кожного.

Чи варто робити з цього туристичний об‘єкт - дуже не певна.

Але охочим показувати точно варто. Аби людство не забувало та пам’ятало при подальших діях, експериментах та розвитку науки й технологій, чого це може коштувати. Пам’ятало про людей.

Чорнобиль сьогодні вже не пошкоджує радіацією тіло. Він вражає емоціями душу. І щось всередині беззворотньо надломується.

Тиша... Проникаюча скрізь тиша, якої так бракує у великих містах, які ніколи не сплять. Та міста, що замовкли навіки дещо жахають.