Мій

Знаєте, є такі фільтри для сторіз, з назвами міст? Париж, Осло, Нью-Йорк, Токіо, Буенос-Айрес... Іноді думаю, чому саме такі ефекти та кольори з цими назвами. І думаю, а який би був фільтр у Києва?

Люблю писати про міста. Люблю відчувати міста. Люблю занурюватися в них. Люблю закохуватися в них. Люблю розуміти їх. А не розуміти люблю ще більше. Обожнюю пізнавати та відкривати нові. Замість монетки лишаю щось ще незвідане, аби повернутися. Та про найрідніше писати надзвичайно важко. Як і зрозуміти та пізнати його.

Київ хаотичний. Типова така столиця, куди з’їжджаються всі й звідусюди, відбувається якесь перемішування кровей, стихій, стилей, поколінь, національностей та мов. Якщо міста творять люди, то тут їх забагато занадто різних. Проявляється це від зовнішньої реклами до внутрішньої культури деяких компаній чи закладів. Від архітектури до логістики. Від моди хіпстерів до безхатьків, які ночують в підземних переходах. 

Він сумбурний, іноді дуже важкий, а іноді легкий та святковий. Особливо, коли максимально порожній. Він динамічний, бо постійно розвивається, змінюється, та статичний, бо щось залишається сталим тривалий час, як гастроном коло дому.

Кажуть, що Київ не назвеш атмосферним чи затишним, і з цим я навіть згодна. Як і згодна, що атмосферу ми створюємо собі самі. Місто - лише обрамлення. 

Якщо починати день зі свіжої та теплої булочки з корицею з Ярослави, пробачити тітонькам не дуже добру каву, пройтися прохолодним ранком по Верхньому місту та постояти хоча б 10 хвилин біля Золотих воріт, розглядаючи якісь еллінські орнаменти найближчої архітектури, то так можна й створити настрій на весь день. Навіть, якщо потім доведеться їхати на Петрівку, яка тепер Почайна. Якщо завершувати тиждень на старовинному та туманному Подолі, виходячи з улюбленого кінотеатру, подивившись хороше українське кіно, то в це місто можна закохуватися знову й знову.

Навіть, якщо вночі гуляти оболонськими набережними й пляжами - його можна побачити таким, яким воно ще ніколи не було й більше ніколи не повториться. Магічним, містичним, майже тихим, і дуже теплим.

Вечірній Київ - не лише мої улюблені цукерки. Це ще й, певно, мій улюблений Київ. З мінімумом людей. З максимумом тиші та повітря, яке можна вдихати на повні груди. Най воно й сповнене тим вашим жахливо шкідливим смогом. Я звикла любити найближчих такими, як є - любити їх навіть за їх недоліки, закохуватися у ті їхні начебто негативні сторони. Це смог мого міста й я любитиму його з ним та без нього.

Та ввечері він саме такий Мій. Може, я люблю його таким, бо я більше нічна істота. Хоча я б дуже хотіла мати якийсь резервуар енергії аби спати мінімум часу та бачити його різним. Бо ж на світанку воно ще інше та не менш прекрасне.

Київ ніколи не спить. Він ніколи не замовкає. Ніколи не вимикає світла. Мені б хотілось хоча б раз почути його справжній голос, вимкнувши увесь поверховий шум. Хотілося б побачити у всій красі зоряне небо над містом, вирубивши всю електрику. Бо київське небо - то окрема його частина, яка змішує фарби як найкраща художниця. Та вночі його майже не видно через чисельні ліхтарі, прожектори клубів та торгівельних центрів, фари мільйонів авто. Впевнена, що воно не гірше, ніж у далеких темних горах. Може, навіть краще.

У кожного міста є своє слово. Я досі підбираю його для Києва, перебравши вже купу варіантів. Мабуть, це важко, бо знаю його або занадто добре з різних сторін, або ще досі недостатньо. Тому я досі не маю для нього того самого слова. Тож поки що він просто Мій. Без фільтрів.