Всесвіт

Ми живемо одночасно в декількох вимірах. Наші квартири, зйомні кімнати, готельні номери, чи навіть великі приватні будинки - це мікро-рівень. У них свій устрій, правила чи їх відсутність, певний порядок чи упорядкований безлад, ми живемо там самі чи ділимо цей простір з кимось. Коли хочеться втекти від усього світу, ми ховаємося там, зачиняємо всі замки та накриваємось ковдрою. Якщо відчуваємо в цьому місці себе «вдома» - ми доглядаємо його, піклуємося, прибираємо та покращуємо. Якщо ні - просто приходимо заночувати та кидаємо якийсь напівфабрикат в холодильник.

Виходячи за межі домівок, опиняємось на міні-рівні району, міста чи області. Нас стосується їх благоустрій, вибори до місцевих рад, стан екології та події, які тут відбуваються, якісь міські програми, транспортна логістика тощо. Коли в нашому населеному пункті щось трапляється - заміноване метро, прорив магістральної труби, теракти - нас то чіпляє. А яким би великим не було місто, не треба 6-ти рукостискань, аби когось знати хоча б опосередковано.

Але це вже не так торкається особисто, не так персоналізовано. Хіба вартість проїзду та комуналки - це завжди дуже стосується кожного.

Вимір країни - це макрорівень. Нас турбує її місце в світових рейтингах, стан економіки, ми поверхово в курсі подій завдяки новинним каналам, іноді трохи глибше пірнаємо в політичні та соціальні теми. Ходимо на вибори. Хейтимо владу. Або поперєдніков. Або наступніков. На цьому рівні нас об’єднують національні болі та цінності. Й курс валют.

Іноді, дехто виходить на ще один рівень - глобальний, світовий. З усіма цима геополітичними та геоекономічними стратегіями, міжнародними політиками, гарячими точками, біржами, брекзітами та війнами на близькому сході. Й твіттерром президента Америки, шкарпетками Джастіна Трюдо чи довжиною спідниці дружини Макрона.
Це вимір, у якому все вже максимально не індивідуалізовано.
Де люди - це лише цифри в статистиці.
Де будь-які рішення на національному рівні мають вплив у міждержавних відносинах і навпаки.
Де іноді складається відчуття, що немає різниці, скільки відсотків вийде на вибори - все давно вирішено.
Де вирують теорії змов та прихованих урядів.
Де гроші правлять світом, а кредити навіть найпотужніших держав ніколи не будуть виплачені. Рівень глобального боргу.
Мислення на цьому рівні іноді робить людей цинічними.
Цей рівень про глобальні проблеми людства, але не про гуманність.
Він про катастрофи та війни, але не про людські життя.
Він про економічні здобутки, ввп на душу населення, але не про людське щастя, яке любить тишу.
На цьому рівні прагнуть до пізнання космосу, створення сприятливих умов для життя на інших планетах замість покращення їх на цій.

Бувають іноді комічні випадки, коли люди поверхово живуть на одних рівнях, сліпо не помічаючи того, що відбувається на інших. Як от еко-катастрофа в Австралії чи пожежа в Нотр Дамі можу хвилювати більше, аніж повені в Карпатах чи війна на власній кухні.
Та то звісно у порівнянні не йтиме із зарплатами міністрів.

Та є ще один рівень. Дехто його уникає, а хтось свідомо від нього ховається. Бо ж глибина його неосяжна, а складність нездоланна. 

Це рівень самої Людини.

Кожна людина - це маленький всесвіт, мікрокосмос. 

В світі 7 мільярдів людей - і це 7 мільярдів світів.

Починаючи від неосяжної досконалості людського тіла, задуманого природою, еволюцією чи Богом (кому вже який варіант підходить), в якому продумано все до найменших дрібниць. Прекрасне зсередини і ззовні, в будь-якому вигляді, стані, зрості, вазі, віці, з будь-яким кольором шкіри та фізичними особливостями. 

І завершуючи глибиною людського розуму.
400 км/год - швидкість руху думки по нейронним зв’язкам. А якщо їх одночасно сотні-тисяч? Це ж невпинний механізм, перегони вічних швидкісних двигунів, які зупиняються тільки раз, але назавжди...

Розум, який дивовижним чином включає в себе те, що ми називаємо душею та серцем. Велике серце чи світла душа - це все особливості психіки, але в яких інтерпретаціях та проявах всі вони можуть бути!
Ми постійно намагаємося поділити людей. Створюємо опитувальники, теорії, підходи, систематизуємо та типізуємо. А потім, коли щось не співпадає, кажемо, що це ж орієнтовно. Або немає «чистих» інтро-, екстра- та інших. Коли з правил знаходяться винятки, скидаємо це на статистичну похибку. 

Людину. На. Статистичну. Похибку. 

Цілий Всесвіт - статистична похибка.

Та жити на цьому рівні вкрай складно, адже це процес постійного, нескінченного пізнання. Копання в собі та розкриття інших світів потребують зусиль, стійкості та часу. Й іноді зводять з розуму. І при цьому навряд пізнати колись до кінця.

Щоб любити Людей, від них потрібно відпочивати. Щоб любити себе, певно, також.

Та аби відкрити інший світ - не потрібні польоти в космос. Іноді достатньо однією відкритої Людської розмови. Якої завжди буде мало.